Я был не из тех редких удачников и счастливцев, кто, рано угадав свою цель, упорно и уверенно шел к ней, делая вместе с тем и собственную судьбу. Мне удалось… не петлять в поисках легких путей и решений, не размениваться по мелочам. В этом заключается мой способ жизни, мой «угол атаки», и он меня не подвел.
Навигация
Топ новостей
    Календарь
    «    Январь 2018    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    293031 
    Облако тегов
    0
    Архив сайта
    Ноябрь 2014 (3)
    Сентябрь 2014 (2)
    Июль 2014 (4)
    Апрель 2014 (1)
    Март 2014 (1)
    Февраль 2014 (6)
    Космос: вічно земні виміри людського пізнання
    Автор: enakievets | 13-05-2011, 00:08


    Лілія СЄРІКОВА,

    учениця 9 класу Сіпепанівської ЗОШ

    Олександрійського району

    Космос: вічно земні виміри людського пізнання

    Облетівши Землю на кораблі-супутнику, я побачив,
    яка прекрасна наша планета. Люди, давайте берегти
    та примножувати цю красу, а не руйнувати її!

    Ю.О.Гагарін

    Тему твору запропонував мені вчитель української літератури. Спочатку я була дещо спантеличена. Адже сьогоднішнє наше життя вельми закорінене у цілком земну тематику, хоча таємниці Всесвіту особисто мене завжди хвилювали та цікавили. Учитель заспокоїв мене. Він зауважив, що йтиметься не про якісь специфічні професійні дослідження, а про загальне гуманітарне бачення реальності проникнення людини у межі міжпланетного простору. Це ті самі людинознавчі, філософські питання, над з`ясуванням яких ми працюємо на уроках рідної літератури під час аналізу художніх творів. Розмова була довгою і цікавою. Ми сходилися на одній думці: насправді чи не всі наші земні здобутки і негаразди так чи інакше пов`язані з космосом. Можна згадати художній засіб паралелізму або алюзії, коли досліджуємо одне явище, а в ньому через діалектичні причиново-наслідкові зв`язки вбачаємо контури іншого.

    З доісторичних часів людина вивчала навколишній світ, спостерігала небесні явища, розуміла, що геть усі земні процеси, все живе та суще - під могутнім та всеохопним космічним впливом. Звичайно, наші далекі пращури намагалися осмислити довкілля, щоб знайти ключики до самої таємниці життя. Та й сьогодні археологи не можуть пояснити феноменальної здатності багатьох доісторичних народів, що часто не знали й писемності, але примудрялися оперували найскладнішими космічними поняттями, які і в сьогоднішній науці вважаються суперскладними. Міфологічні перекази - ще не прочитана книга загадкових універсальних уявлень про небесні сфери.

    Тисячоліттями людство дбайливо збирало, громадило спочатку астрологічні, а згодом і астрономічні знання, підключаючи математику, фізику, інші науки, щоб у кінці XIX століття через дослідження Миколи Кибальчича, Юрія Кондратюка, Фрідріха Цандера та Костянтина Ціолковського вивести абсолютно конкретні, теоретично вивірені, мистецько довершені, якщо так можна сказати, формули ракетоплавання та міжпланетного руху.

    Я людина нового часу...Перипетії новітньої історії вибудовують у наших душах нову свідомість, ставлять на порядок денний нові цінності. Мешканка села Сгепанівка, яка народилася в ньому, я можу стверджувати, що громадянська аура села, на жаль, не обтяжена якимись особливими культурними цінностями. І в цьому - болюча специфіка розвитку молодого покоління у селі за останнє двадцятиріччя. Живемо на убогому культурному пайку. Тому, правду кажучи, питання освоєння космічного простору для нас десь на узбіччі інформаційного потоку сучасності. Хоча прекрасно розуміємо: цілісна свідомість людини інформаційного суспільства складається з двох універсально збалансованих половинок - сфери точних знань та міцного гуманітарного качала. Саме начала, бо яка ціна спеціаліста, що досконало володіє інтелектуальною професією, але має приблизне уявлення про честь, совість, сумління? Ще Олександр Довженко застерігав від небезпеки витворення у сучасності людини з мозком інженера і совістю клопа. А найбільший радянський спеціаліст у галузі управління ракетно-космічними системами академік Борис Раушенбах гуманітарну складову людини взагалі ставив на перше місце. Він з гордістю заявляв: «Начальників у житті в мене було тільки двоє - Корольов та Келдиш, високоморальні люди, ось що найважливіше». А коли після смерті цих двох керівників радянського космічного проекту сталося кілька аварій космічних кораблів зі смертю космонавтів, Раушенбах офіційно виступав із заявами, що опосередкованими причинами невдач є слабка гуманітарна та полікультурна підготовка людей, які взяли на себе керівництво космічними дослідженнями.

    Вихід людини у міжпланетний простір закономірно поставив на порядок денний нову громадянську та світоглядну позицію: з`явилася потреба ідентифікувати себе громадянами Всесвіту, громадянами планети Земля, де б не жили, чи в Африці, чи в Америці, чи у Старому світі.

    Пам`ятаю, у 8 класі ми писали твір за картиною відомого радянського художника А.Шилова «Син Вітчизни. Портрет льотчика-космонавта СРСР, Героя Радянського Союзу Ю.О.Гагаріна». Твір написаний у 1980 році, вже після смерті першого космонавта. Я дещо читала про життя Юрія Олексійовича. Він не тільки, як піонер мрії, 12 квітня 1961 року розірвав обійми земної гравітації, вивівши на орбіту корабель «Восток». Це особлива людина, справжній громадянин планети, який втілив у собі найкращі риси не якогось окремого народу, раси чи покоління, а всього людства. Художник схопив людинолюбчу основу єства Гагаріна: полотно виконано у золотистих, сонячних тонах. Так світиться тільки німб над головою Сина Божого. Гагарін був Сином Землі. Я писала, що головна думка художнього полотна така: освоєння космосу повинно облагородити людство, щоб кожен із нас, хто, можливо, ніколи не одягне скафандр, зрозумів, осягнув своє особисте планетарне призначення, свою відповідальність за те, що коїться на нашій маленькій і прекрасній планеті.

    Колись, ще на зорі ядерної ери, Фредерік Жоліо-Кюрі з пафосом сказав: «Людина більше не прикована до своєї планети». Костянтин Едуардович Ціолковський відзначав: «Планета є колискою розуму, але не можна вічно жити в колисці... Людство не залишиться вічно на Землі». А космонавт-2 Герман Титов після свого польоту заявив: «Людина може жити й працювати в космосі». Сьогодні ці висловлювання сприймаються як афоризми, як певні філософські відкриття та узагальнення. У них звучить справжній дитячий захват від тих перспектив, що відкривала перед людством ракетно-космічна ера.

    На початку третього тисячоліття всім стало ясно: людина занадто дуалістична у своїй цивілізаційній діяльності. З одного боку, ми осідлали ядерну енергію, клонуємо собі подібних, виконуємо найтонші операції з пересадки органів, проникаємо на мільйони світлових років у надра галактик. З іншого, - в активі людства страшні світові війни, жахітна гонка озброєнь, апокаліпсис чорнобильського монстра, привид міжнародного тероризму - годі вже й казати про більш як два десятки глобальних катастроф, що нависли над небокраєм і загрожують тотальним знищенням людства. Освоєння космічного простору не стало панацеєю проти прогресуючої бездуховності, аморальності, цинізму, нетерпимості, які, на жаль, попри запевнення професійних світових політиків, становлять основу реальних міждержавних відносин у світі, що ось-ось може впасти у горнило нового всеосяжного переділу.

    І все-таки підкорення космічного простору відкрило очі на численні істини, до яких людство за інших умов ішло би протягом тисячоліть. По-перше, космічні технології прискорили технічний прогрес і, що важливо, акцентували увагу урядів на безальтернативності ощадливого використання енергетичних ресурсів. По-друге, ще ІО.Гагарін назвав Землю «блакитною планетою», підкреслюючи її невеликі розміри, вразливість, нагальну потребу зберігати цю перлину Всесвіту. По-третє, прозондувавши космічний простір, учені дійшли до висновку, що в найближчому міжпланетному сусідстві немає жодної планети, на якій може зародитися у відомих нам формах життя. Отже, на землянах величезна відповідальність: зберегти цивілізацію як космічний феномен. По-четверте, практичне освоєння космічного простору висвітлило кричуще безкультур`я людини: сьогодні на орбітах навколо землі десятки - сотні тисяч одиниць так званого космічного сміття - від частин ракет та апаратів до елементів мініатюрних ядерних установок. Весь цей мотлох загрожує не тільки планеті, але і новим космічним польотам. Тому космічна епопея дала могутній поштовх розвитку екологічної свідомості в її глобальних масштабах, що має величезне значення в епоху великих енергій. По-п`яте, в наш побут увійшли нові поняття, породжені ерою космічних технологій. Наприклад, у першому-ліпшому будівельному супермаркеті вам запропонують композити на ваш гаманець і смак. Хто б знав, що вперше ці матеріали з`явилися на багаторазових літальних апаратах в СРСР та США, і тільки тоді їх застосували у цивільній промисловості? Або інший побутовий приклад: особи, що працюють у середовищі низьких температур, сьогодні можуть застосовувати для обігріву особливий пояс, що тримає тепло багато годин. Пояс виконаний із прозорого гнучкого матеріалу, всередині якого рідина, схожа на холодець. Руками кілька хвилин розминають пояс, при цьому температура рідини підіймається. Годі й казати, що спочатку такі вироби були в екіпіровці космічних екіпажів, а сьогодні доступні всім. По-шосте, пройшовши через спокуси мілітаризації космічного простору, супердержави нарешті зрозуміли, що лізти у Всесвіт із ядерними ракетами - більше ніж самогубство. І сьогодні існують проекти захисту Землі від можливих падінь великих метеоритів та астероїдів.

    Отже, космічна ера змінила саму філософію буття людини. Недарма Сергій Корольов назвав нашу планету берегом Всесвіту, підкреслюючи нове космічне бачення самої людської цивілізації, усвідомлення того, що ми включені в об`єктивні галактичні процеси і на нас лежить відповідальність за порядок у «прилеглому» відділі Всесвіту. Образно кажучи, людині конче було потрібно з висоти зірок поглянути і на свою ницість, і на свою велич. По-сьоме, «останній енциклопедист XX століття»,як про нього казав Джордж Сорос, академік Раушенбах наголошував: «Будову Всесвіту якось пояснюють, походження життя - намагаються, а природу свідомості не можна пояснити. Сутність же людини - насамперед, її свідомість. І ця свідомість постійно нагадує: головне заняття людини - жити, і, я б підкреслив це, жити гідно». Саме ця думка центральна - не просто жити, існувати, у тварному тлумаченні цього терміну, а жити духовно, осмислено, відчуваючи себе частиною матерії, тобто гідно, за твердженням Раушенбаха. І такому баченню нас теж навчив космос.

    Тільки вийшовши у космос, людина змогла зрозуміти істинне співвідношення між собою самою та машиною, якою б розумною ця машина не була. Американські спеціалісти дійшли до висновку, що надійність автоматичної міжпланетної станції становить 20%. Якщо на борту корабля буде людина, то цей показник підіймається до 70%. Якщо ж людина активно включається у контроль над системами, то ступінь надійності підвищується до 93%.

    Не випадково в загін космонавтів відбирали кращих із кращих.

    Справжнім спеціалістом високої проби, Людиною з великої літери був Георгій Тимофійович Береговий.

    Народився він 1921 року в Полтавській області. З юнацьких літ пов`язав свою долю з Донбасом, у 1938 році став працювати на Єнакієвському металургійному комбінаті. За три роки (38-41) опанував професію військового льотчика. З 1942 року на війні, виконав 186 бойових вильотів. Пілотував Іл-2, який фашисти називали «чорною смертю». Робота штурмовиків специфічна. Коли літак виходить на так званий бойовий курс, льотчик не має права ні на градус відхилити машину вправо чи вліво. Попереду ціль, яку потрібно вразити кулеметно-гарматним вогнем. Хто б не стріляв в цей момент по літаку, пілот веде його як по ниточці, воістину нехтуючи смертю. А Георгій Тимофійович виконав таких вильотів 186. 27 жовтня 1944 року гвардії капітан Г.Т.Береговий став Героєм Радянського Союзу.

    У післявоєнний час він обрав професію випробувача.

    Через багато років полковника Берегового запитали: «Коли у Вашому житті були щасливі моменти?»

    Відповідь була однозначною: «Найбільше щастя у мене пов`язане з польотами. Коли, траплялося, важка машина переставала коритися, а потім слідувала моїй волі - ось це і було щастя. Будь-яка нова машина для випробувача - радість».

    Не раз і не два він ризикував життям. Але і ризик буває специфічним. Береговому вдавалося передбачити алгоритм своїх дій, що некерованих ситуацій у нього не виникало ніколи.

    Якось йому потрібно було здійснити низку пікірувань на винищувачі, щоб досягти абсолютної точності стрільби. Успіх залежав від крутизни пікірування й точності траєкторії. Пілот десятки разів кидав літак у круте піке... І ось у стратосфері глохне двигун. Без швидкості, без підйомної сили літак перетворювався на вільно падаючий шматок металу. Береговий мав право катапультуватися, але тверезо оцінивши обстановку, почав боротися за машину. Використовуючи швидкість падіння, льотчик на якийсь час виводив винищувач у горизонтальний політ, підбираючи швидкість, за якої двигун впевнено б запустився. І тут нова біда: заклинило систему управління. Що робити? Стрибати, загробивши нову машину? Ні! Літак має бути на землі, щоб конструктори могли зрозуміти причину неполадок. Треба боротися!

    Ціною неймовірних фізичних зусиль вдалося на кілька сантиметрів пересунути штурвал. Двигун працює, машина в горизонтальному польоті. Але як посадити надзвуковий винищувач фактично без керма? І це завдання пілот вирішив. Контролюючи швидкість зниження за допомогою сектора газу, додаючи та зменшуючи обороти турбіни, льотчик зумів посадити норовливий винищувач.

    Неполадки були виявлені, літак отримав паспорт і десятки років бездоганно виконував бойові завдання у частинах ВВС країни.

    26-30 жовтня 1968 року Г.Т.Береговий здійснив політ у космос на кораблі «Союз-3». Під час польоту, що тривав більше дев`яноста чотирьох годин, космонавт здійснив численні маневрування корабля на орбіті, два рази зближувався з безпілотним космічним кораблем «Союз-2». У цьому польоті були закладені основи зустрічі та стикування космічних апаратів на орбіті як автоматично, так і за участі людини.

    Було підтверджено правильність технічних рішень при створенні пілотованого корабля нового типу з широкими можливостями до маневру.

    За здійснення космічного польоту на кораблі «Союз-3» і виявлені при цьому мужність та героїзм Герой Радянського Союзу льотчик-космонавт Г.Т.Береговий нагороджений орденом Леніна і другою медаллю «Золота зірка».

    В одному з численних інтерв`ю наш земляк сформулював своє людське і професійне кредо:

    -У кожної людини в житті є свій ідеал. Мій складається із трьох слів: «Ціолковський, Корольов, Гагарін». Першопрохідники. Я вважаю, що ці імена будь-хто з космонавтів із задоволенням напише на борту корабля, на якому летить. Адже політ кожного настунного - це продовження шляху, започаткованого ними.

    Таким він і залишиться назавжди - вольовим, цілеспрямованим, вірним обов`язку, справжньою Людиною з великої літери.

    У кінці XX століття з`явилася нова наукова та філософська реальність - космічне мислення. Воно вище від філософії катастроф - техногенної, екологічної, антропогенної, - вище наївної інерційної впевненості, що наша планета все ще неповторна, блакитна, квітуча і росяна. «Третє тисячоліття - це вже не час для становлення. Це вже альтернатива: бути чи не бути. Це вже фактично епоха транснаціональна... Час працює на тих, хто працює на нього», - писала поетеса Ліна Костенко. Хіба не зразок космічного мислення прочитуємо у підтексті її пророчих одкровень?

    Людство автентичне, планета автентична, освоєння космосу має перед собою завдання збереження людської автентичності. Автентичні навіть наші сни. Наведемо приклад з історії культури. У 1797 році англійський поет С.Колрідж уві сні побачив будівництво палацу, яке розпочав монгольській хан Хубілай. Через деякий час у Парижі один французький вчений знайшов літопис, в якому описувалось, що у XIII столітті хан Хубілай почав будувати палац, який йому, хану, наснився.

    Отже, один і той самий сон приснився людям з інтервалом у п`ять століть. Чи не такі самі сни під безмежним куполом зоряного неба бачили мільйони землян, мріючи опанувати таємниці Всесвіту?

    «Людина - істота вертикальна. Її життя вимірюється не в довжину, а у височінь ціннісного сходження. Адже арифметичну кількість років життя можна прогаяти марно. А можна... піднятись... у небо духу, що міряє час вічністю як третьою правдою людської діяльності», - писав Сергій Кримський, видатний вітчизняний філософ. Хіба опанування космічним простором не є реальним дотиком до вічності, спробою зрозуміти, як у межах короткого людського життя опанувати мегапростір, макросвіт, вчення про який ми зустрічаємо ще у Григорія Сковороди?

    Разом з тим, повинен діяти золотий принцип: не нашкодь. Один з найбільших світових мислителів сучасності Б.Рассел відгукнувся на початок переходу людства до космічної ери статтею з промовистою назвою «Чому ми не повинні підкоряти зорі». У цій праці вчений накреслив перспективу XXI століття як духовну перспективу.

    Моральний космічний розум, тобто розум, що виводиться із совісті, стає найважливішим стратегічним ресурсом людського прогресу. Саме він повинен визначати космічні шляхи нового тисячоліття, саме він покликаний зробити людей громадянами ноосфери.





    Другие новости по теме:
    Просмотров: 1940 | Комментариев: (2) | В закладки: | |    
    Опрос сайта
    Кем для Вас являются Герои-фронтовики, космонавты, Герои Советского союза

    Панель управления
    Регистрация | Напомнить?






      Логин:
    Пароль:
    Друзья сайта
    Бесплатная библиотека
    Дизайн Вашего сайта
    Рейтинг@Mail.ru