Я был не из тех редких удачников и счастливцев, кто, рано угадав свою цель, упорно и уверенно шел к ней, делая вместе с тем и собственную судьбу. Мне удалось… не петлять в поисках легких путей и решений, не размениваться по мелочам. В этом заключается мой способ жизни, мой «угол атаки», и он меня не подвел.
Навигация
Топ новостей
    Календарь
    «    Апрель 2018    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    30 
    Облако тегов
    0
    Архив сайта
    Ноябрь 2014 (3)
    Сентябрь 2014 (2)
    Июль 2014 (4)
    Апрель 2014 (1)
    Март 2014 (1)
    Февраль 2014 (6)
    Земні звершення зіркового сина Донбасу
    Автор: enakievets | 13-07-2011, 00:13


    Андрія ПРОКУШЕВА,

    учень 10-А класу ХСШ «Інтелект» № 25

    Земні звершення зіркового сина Донбасу

    Минуло ось вже п`ятдесят років з того моменту, як перша людина піднялася у космос. За ці півстоліття на земній орбіті побували десятки громадян різних національностей. Але мешканці Донбасу і сьогодні пишаються своїм земляком Георгієм Тимофійовичем Береговим. Його ім`я відоме не лише на всьому пострадянському просторі, а і далеко за його межами. Та це й не дивно, адже Двічі Герой Радянського Союзу, льотчик-штурмовик, - випробувач, -космонавт, генерал-майор авіації залишив помітний слід в свідомості своїх співвітчизників. Г.Т. Береговий, як непересічна особистість, наповнював життям та активною суспільно корисною справою своє рідне місто, свій рідний край та кожен куточок тієї великої держави, де йому доводилося бувати, і де волею долі йому судилося жити, працювати і творити.

    Уродженець Полтавської області, Т.Г. Береговий зростав в Донбасі, в місті шахтарів і сталеварів Єнакієвому, а свій трудовий шлях він починав у 1938 р. на Єнакіївському металургійному комбінаті. Край із чоловічим характером загартував і його вдачу. Георгій Тимофійович був найстаршим серед радянських військових льотчиків, що прийшли в космонавтику. Колеги називали його «дідом», хоча на той час йому виповнилося сорок три роки. Він був єдиним в загоні космонавтів, хто отримав свою першу Зірку Героя Радянського Союзу за воєнні подвиги в роки Великої Вітчизняної війни, ще у страшному 1944 році. Як льотчик-штурмовик, наш земляк здійснив майже 200 бойових вильотів. Цікавим є той факт, що у колі близьких йому людей, Г.Т. Береговий з гумором згадував про свої фронтові будні.

    Т.Г. Береговий народився раніше усіх з людей, що побували в космосі, впродовж двадцяти семи років (з 1968 р. до 1995 р.), він був найстаршим землянином, що побував в космосі. Чотири доби пробув льотчик-космонавт Береговий на орбіті, але для цього знадобилося ціле життя - велике, цілеспрямоване, по самі вінця насичене боротьбою і труднощами людське життя. Усе воно було як би передстартовою підготовкою. І юнацькі роки в аероклубі, і фронт, і шістнадцять років роботи льотчиком-випробувачем - будь-який з цих періодів так чи інакше допоміг йому накопичити той досвід, ту професійну майстерність і ті якості характеру, які потрібні льотчикові-космонавтові.

    В той же час, плідна невтомна праця Георгія Тимофійовича на професійному терені, привела його до іншої, не менш важливої, діяльності - громадської, на користь своїх співгромадян та суспільства. І якщо про його досягнення у царині космонавтики широко відомо з преси, науково-популярної й довідкової літератури та його власних книг, то про Берегового-політичного і громадського діяча, та, зрештою, просто людину, на превеликий жаль ми знаємо не так багато. Хоча його здобутки в цих сферах мали такі ж «космічні» масштаби. 1 саме тому, представляється необхідним приділити більше уваги громадській діяльності Т.Г. Берегового.

    Насамперед, слід зазначити, що Георгій Тимофійович був душею компанії, а в тісному колі близьких друзів він завжди був першим тамадою, за чарку часто не брався, але завжди мав у запасі гарний тост та дотепний жарт. Дуже полюбляв задушевну пісню, а разом із частим гостем космонавтів - Йосипом Кобзоном, - дуетом виконував «Землянку». Він пристрасно танцював вальс, не терпів нецензурної лайки й міг осадити навіть старших за званням. Він був майстром на всі руки, меблі на дачі, антресолі в квартирі були створені ним власноруч. Навіть з відряджень він привозив столярний інструмент. Його різнобічний розум тягнуло до всього нового.

    Заслужений льотчик-випробувач Т.Г. Береговий скромно говорив про себе: «Таких як я - тисячі, можливо, сотні тисяч», проте, важко уявити собі, щоб звичайна людина змогла осягнути і охопити в своєму житті так багато, як зміг він. Так, наприклад, Георгій Тимофійович зацікавився психологією і захистив кандидатську дисертацію, був співавтором наукових відкриттів в галузі фізики верхньої атмосфери. У 1969 - 1991 роках він був членом Спілки журналістів СРСР. Перу Берегового належить ціла низка праць з психології професійної діяльності космонавтів та з інженерної психології, а також, книг спогадів: «Земля - стратосфера - космос», «Космос - землянам», «Три висоти», «Межа мужності», «Небо починається на Землі», «На заклик серця». Хоча ці книги і автобіографічні, але він писав не лише про себе, але й про ті страшні події, що відбувалися в житті цілої країни, та які пережив він сам, про своїх друзів і близьких. «Але ж учора ми не знали багато чого з того, що знаємо сьогодні. Так само як завтра знатимемо те, чого не знаємо зараз. Не можна передбачити результати роботи відважної, не знаючої перешкод людської думки. Те, що неймовірно сьогодні, стає буденним завтра. Такий закон творчості. Думка, що шукає визнає лише набір висоти», - писав Т.Г. Береговий на сторінках своїх творів.

    Крім того, наш земляк, проводив й широку державну діяльність, так у 1970 р. він дав згоду балотуватися в депутати від свого округу і аж до 1984 р. був Депутатом Верховної Ради СРСР. У 1981 р. Георгій Тимофійович став Лауреатом Державної премії СРСР за велику громадську роботу. І це, безумовно, була цілком заслужене визнання його суспільно-політичної діяльності. Протягом чотирнадцяти років космонавт-12 командував Всесоюзною комсомольською військово-спортивною грою «Орля», був командуючим Всесоюзним юнармейським рухом, командуючим штабом єдиного молодіжного військово-патріотичного руху, очолював експедицію «Космос - землянам». До кінця свого життя Т.Г. Береговий обирався головою ради Міжреспубліканського союзу ветеранів і воїнів запасу Збройних Сил СРСР.

    Досить вагомим був внесок Т.Г. Берегового й у розвиток дружніх та добросусідських відносин із зарубіжними країнами. Так, він неодноразово обирався заступником голови Центрального правління Товариства радянсько-угорської дружби. В цей період, а саме, у 70- 80-ті роки, за ініціативою слухачів Московського радіо у багатьох угорських містах з`явилися і почали активно працювати Клуби друзів Московського радіо, які налічували від кількох десятків до декількох сотень людей. Цікавим, і, водночас, показовим є той факт, що Почесним головою Клубів друзів Московського радіо в Угорщині став Георгій Береговий. Також, він був членом Президентської ради товариства «СРСР - Франція», головою Центрального правління Товариства радянсько-польської дружби, членом Радянського комітету за Європейську безпеку.

    Необхідно відзначити, що Георгій Тимофійович приділяв значну увагу не лише загальнодержавній та міжнародній діяльності. Перш за все, він дуже любив своє рідне місто Єнакієве, з яким був нерозривно пов`язаний, і куди регулярно приїздив провідати свою матір, Марію Семенівну, де залишились його однокласники, друзі, з якими він займався в аероклубі. Не зважаючи на свою надзвичайну зайнятість, Георгій Тимофійович завжди охоче відгукувався на прохання, з якими до нього зверталися городяни, завдяки його допомозі вдавалося здійснити багато прекрасних починань, розбудовувати та упорядковувати місто. Впродовж багатьох років, як депутат він надавав істотну допомогу в розвитку своєї малої Батьківщини. Кожен його приїзд залишав в серці єнакіївців незгладимий слід. Незабаром, після польоту він відвідав Єнакієве. Десятки тисяч городян вийшли на зустріч зі своїм Героєм. А у 1970 р. в Єнакієвому було встановлено бронзовий бюст двічі Героя Радянського Союзу Г.Т. Берегового.

    Особливою сторінкою історії Єнакієвого є шкільна дружба Берегового з учнями міста. Так, готуючись до святкування 20-ї річниці Перемоги у великій вітчизняній війні, учні ЗОШ № 15, об`єднані в загін «Юні патріоти Батьківщини», зайнялися пошуками своїх земляків-Героїв Радянського Союзу. Перші відомості про Г.Т. Берегового у хлопців з`явилися у 1964 р., про нього їм розповів льотчик, один з організаторів Єнакіївського аероклубу В.А. Бахтін, що працював у той час інженером на металургійному заводі. Він повідомив, що на початку 60-х років про льотчика Берегового була опублікована стаття в газеті «Червона зірка», а також дав його адресу. Ці дані і стали відправною точкою в пошуках школярів. Перший лист залишився без відповіді, тому керівник юних слідопитів ветеран-фронтовик І.Г. Устюжанин направив запити і в адресне бюро міста Москви, і в Міністерство оборони. В цей же час школярі почали зустрічатися і листуватися з друзями легендарного космонавта, його вчителями. Матеріали стали надходити практично одночасно - 5 березня 1965 року прийшла відповідь з міністерства, а через два тижні школярі отримали листа від самого Георгія Тимофійовича. Він коротко розповів про себе, про свій бойовий шлях, про дружбу з Марією Батраковою, чиє ім`я носить школа. Так зав`язалося листування, яке з весни 1965 року доручили вести учням 4 класу, які вирішили назвати себе «Загоном 12-го космонавта», навіть не припускаючи, що саме Г.Т. Береговий стане цим дванадцятим космонавтом. Перша його зустріч з учнями ЗОШ № 15 відбулася вже після польоту в космос, коли він в листопаді 1968 року приїхав у своє рідне місто. Журналісти газети «Комсомольська правда» підготували тоді статтю «Штурмуючи свою висоту», що розповідає про листування космонавта-12 з єнакіївськими школярами, та яку Георгій Тимофійович під час відвідування школи подарував учням зі своїм автографом. У шкільному музеї зберігається чимало матеріалів - книг, фотографій космонавтів з їх автографами, значків, особистих речей, подарованих Георгієм Тимофійовичем під час численних зустрічей, адже він бував у цій школі кожен раз, коли приїжджав в Єнакієве.

    Варто відзначити, що Г.Т. Береговий був спортсменом і великим любителем спорту. І саме із цим його захопленням пов`язаний ще один внесок космонавта у розвиток свого міста. Так, він був «хрещеним батьком» мотобольної команди «Союз-3», приділяв їй велику увагу, надавав допомогу у придбанні мотоциклів та спорядження. У значній мірі, завдяки старанням Георгія Тимофійовича команда стала чемпіоном республіки та посіла четверте місце у Всесоюзному мотокросі.

    За сприяння Г.Т.Берегового, як депутата Верховної Ради СРСР, в Єнакієвому було побудовано Палац спорту «Шахтар», Палац Культури ім. 40-річчя Перемоги, дитячі сади і школа, протитуберкульозний диспансер, психоневрологічна лікарня, будівля критого ринку, пішохідний міст в Углегорську, адміністративна будівля міськвиконкому і селищних рад, зроблено розчищення р. Булавин, відкрито міський музей, де завдяки його старанням, діє експозиція, присвячена космосу. І при цьому, це ще не повний перелік його заслуг перед рідним містом.

    Завершуючи дослідження громадської діяльності Т.Г.Берегового та свої роздуми над його суспільною працею, хочу зазначити, що коли сьогодні знайомишся зі спогадами рідних, друзів Георгія Берегового і бачиш його вчинки в простому буденному житті, розумієш, що саме вони характеризують його і створюють враження про нього, як про людину цілеспрямовану, ініціативну в досягненні своєї мрії, і, в той же час, шанобливу і люблячу своїх рідних і близьких, свою Батьківщину.

    П`ятдесят років тому почалася «космічна» ера, 12 квітня весь світ відзначає День космонавтики. У мене це свято асоціюється не лише з ім`ям Юрія Гагаріна, але і з постаттю нашого земляка - Георгія Тимофійовича Берегового, і не лише через те, що він син Донбасу, а головним чином, тому що він в космічній історії належить до найперших землян, що піднялися до зірок.

    Документи свідчать

    Розповідь брата Г. Т. Берегового Миколи Берегового  про їх сім`ю:

    «Нас було три брата. Старший Віктор - льотчик і парашутист, середній - я і Жора - молодший. Як завжди, молодші діти - найулюбленіші, але ця любов була не в збиток нам, старшим: родина у нас дуже дружна. Георгій був дуже чесним у своїх вчинках, цілеспрямованим, чуйним на обставини, які складаються в житті - ніякого подвійного дна. Навчався непогано, хоч і дружив з хлопцями, але впливу вулиці не піддавався: жив своєю мрією. Мрією його життя стало небо. Наведу один приклад. Наша родина в голодні часи мала маленьку ділянку під Корсунем, в одинадцяти кілометрах від будинку. Ми допомагали батькам, як могли. Якось раз після роботи на ділянці поверталися додому, присіли відпочити на укосі залізничного насипу. У цей час над нами літак пролітав Р-5, я подивився на Георгія і здивувався, як горять очі. У школі, де він навчався, реміснича підготовка в програму не входила, а там, де я вчився, вона була. Жора часто до нас приходив, набирався досвіду роботи з деревом, навчався столярній справі. Це йому знадобилося в авіамодельному гуртку, де він не тільки займався, але і вів його - вважав необхідним своїми руками увійти в секрети повітроплавних апаратів. Влітку Георгій виїжджав у Волноваху, де розташовувалася планерська школа: там старший брат Віктор працював інструктором. Після школи став курсантом Єнакіївського аероклубу. Але тут була одна складність: в ті часи перевага віддавалася вихідцям з робочих сімей і робітникам, а в нас батько був службовцем. Тому брат сам пішов працювати на металургійний завод. Смерть старшого брата Віктора стала для нас трагедією (у свій час він закінчив радіотехнічне військове училище, працював за фахом). До жовтня 1937 року ніяких претензій до нього не було, він до того часу став провідним офіцером Челябінського аероклубу. Але після листа Сталіна про те, що «НКВС слабко розкриває антиурядові організації», його заарештували, і через три місяці Віктор загинув. Ця трагедія не відбила у Георгія прагнення до авіації, навпаки, він вирішив, що б це йому не коштувало, стати льотчиком. Коли Георгій закінчив аероклуб, йому треба було випускатися, а трагедія вже сталася, батько пішов до начальника клубу і запитав, як бути. Вирішили, що потрібно надіслати запит у Челябінськ - начальник клубу не побоявся піти на це. З Челябінська прийшла відповідь: «Випустити». Ніяких подальших переслідувань нашої сім`ї не було, у 50-ті роки Віктора реабілітували, ми з Георгієм в його пам`ять назвали своїх синів».

    Спогади сина Г. Т. Берегового Віктора:

    «Батько вдома дуже багато майстрував, пам`ятаю, одного разу поїхали в Москву, і на Лубенській площі нашу машину підштовхнуло таксі. Коли приїхали додому, батько коротко сказав: підемо, допоможеш. Кузов позаду виявився сильно пом`ятим, але в автомайстерню батько не став звертатися. Ми зняли номер, в багажник поклали брус, через отвір протягнули трос, прив`язали до дерева. Обережно витягли кузов, потім ледь-ледь підрихтували - так і відремонтували машину. З одного боку, підхід до вибору рішення своєрідний, з іншого - розумію, що батько був абсолютно правий. Захоплень у батька було два: кінозйомка і подорожі. Рідко вдавалося поєднати одне з іншим - це було пов`язано з умовами його роботи, але все одно вільний час намагалися проводити разом».

    Слова Юрія Олексійовича Гагаріна про Г. Т. Береговому (із розповіді Л. Лебедева, автора книги «Сини блакитної планети») (1966 р.):

    «Дуже цікава людина, льотчик з великої літери. Я тільки почав ходити до школи, а він вже фашистів громив. У нашому загоні немає більш технічно підготовленого льотчика, ніж Георгій Тимофійович. З ним товаришують, його цінують багато авіаційних конструкторів, машини яких він випробовував».

    Розповідь директора Музею історії міліції Донецької області Діни Боярських:

    «У 1976 році я поїхала до Москви, щоб зустрітися з генерал-майором у відставці, Героєм Радянського Союзу, колишнім командиром 301-й стрілецької дивізії 5-й ударної армії 1-го Білоруського фронту Володимиром Антоновим, який звільняв наш край. Він - почесний громадянин Донецька, в місті є навіть вулиця його імені. Прийняв мене привітно. Жартував, розповідав багато цікавого. Я набралася сміливості і попросила його дістати телефон Берегового, в ту пору - начальника Центру підготовки космонавтів. Він допоміг...

    - Ой, Ви з Донецька? Землячка! - зрадів Георгій Тимофійович. Без проблем погодився на зустріч. Приїхав до мене в готель «Колос». Ну що таке науковий співробітник музею? У мене зарплата тоді була 90 карбованців, відрядження - 2 крб., 60 коп. Так що вибрала дешевий номер готелю «Колос», що на ВДНГ. Приїхав двічі Герой, ми склали список того, що він може передати. Світлий парадний кітель, якісь документи. Фото дуже цікаве - він перед польотом посміхається, а одного зуба немає. «Георгій Тимофійович, - цікавлюся, - а що це за посмішка така?». «Е, мила, - каже, - за мене взялися вже після того, як прилетів з космосу... й лиск навели, і зуби вставили». Він був шокований, що я оселилася в таких умовах і влаштував мене в "Росію"».





    Другие новости по теме:
    Просмотров: 1994 | Комментариев: (0) | В закладки: | |    
    Опрос сайта
    Кем для Вас являются Герои-фронтовики, космонавты, Герои Советского союза

    Панель управления
    Регистрация | Напомнить?






      Логин:
    Пароль:
    Друзья сайта
    Бесплатная библиотека
    Дизайн Вашего сайта
    Рейтинг@Mail.ru